28 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Конотопського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, в якому просила: визнати протиправними дії щодо припинення виплати пенсії та протиправною бездіяльність щодо не поновлення виплати пенсії; зобов’язати здійснити перерахунок пенсії, поновити та виплатити недоотриману пенсію за віком з моменту припинення.
Постановою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 20 лютого 2017 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправними дії Конотопського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо не поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, починаючи з 31 жовтня 2016 року.
Зобов’язано Конотопське об’єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області перерахувати та поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком в розмірах відповідно до чинного законодавства України, починаючи з 31 жовтня 2016 року.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року постанову суду першої інстанції змінено шляхом викладення абзаців 2 та 3 резолютивної частини постанови в такій редакції:
“Визнати протиправними дії Конотопського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо не поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, починаючи з 28 червня 2016 року.
Зобов’язати Конотопське об’єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області перерахувати та поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком в розмірах відповідно до чинного законодавства України, починаючи з 28 червня 2016 року”.
В іншій частині постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 20.02.2017 р. по справі № 577/50/17-а залишити без змін.
Як встановлено, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.
З 08 жовтня 2009 року позивач перебувала на обліку в Управлінні ПФУ в м. Конотопі, правонаступником якого в подальшому стало Конотопське об’єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області, як одержувач пенсії за віком.
Виплата пенсії ОСОБА_1 була припинена з 01 жовтня 2010 року у зв’язку з виїздом на постійне місце проживання до держави Ізраїль.
ОСОБА_1 з червня 2010 року по теперішній час постійно проживає в державі Ізраїль, однак має громадянство України, 07 червня 2013 року прийнята на консульський облік Генерального консульства України в Хайфі, держава Ізраїль, що підтверджується копією паспорту для виїзду за кордон.
31 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Конотопського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області з заявою про перерахунок та поновлення виплати призначеної їй пенсії за віком в розмірах, передбачених чинним законодавством України.
Конотопським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Сумської області ОСОБА_1 відмовлено в поновленні виплати раніше призначеної пенсії в Україні, у зв’язку з тим, що місцем її фактичного проживання є країна Ізраїль.
Не погодившись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернулась з цим позовом до суду.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність поновлення виплати пенсії позивачу.
У касаційній скарзі відповідач заявив вимогу про скасування рішень судів та відмову у позові.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Позивач надав до суду касаційної інстанції заперечення проти касаційної скарги, просить залишити її без задоволення у зв’язку з її необґрунтованістю.
Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскарженого судового рішення – без змін, оскільки відсутні підстави для його скасування.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Припинення виплат пенсій було передбачено пунктом 2 частини першої статті 49 та статтею 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в редакції, діючій до 07 жовтня 2009 року.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 вказаного закону передбачалось, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від’їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року по справі
№ 1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України
«Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.
Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону втратили чинність з 07.10.2009 року, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009.
Відповідно до частини 2 статті 49 Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з’ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Отже, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу органи ПФУ мали відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
У цій справі, припинення виплати пенсії відбулося 01 жовтня 2010 року, тобто в період, коли законодавством не передбачалося такої підстави припинення виплати пенсії, як виїзд особи, якій вже була призначена пенсія, за кордон.
В Рішенні № 25-рп/2009 констатовано, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія – в Україні чи за її межами.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Частиною другою статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно виходили з безпідставності мотивів неможливості поновлення виплати пенсії, зазначених пенсійним органом.
При цьому, суд апеляційної інстанції правильно визначив момент, з якого належить здійснити судовий захист прав позивача.
Суд зазначає, що до вказаних правовідносин належить застосувати положення ст. 99, 100 КАС України. Вказана позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 08 грудня 2015 року (справи № 21-5653а15) та від 08 червня 2016 року (справа № 505/2135/14-а).
Згідно з ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 100 КАС України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Як зазначалось, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. З цього часу відповідач зобов’язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Проте, наявність обов’язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності дотримання встановлених законом строків звернення до суду, у разі звернення до суду за захистом свого права. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року та невідновлення виплати пенсії, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду.