ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області та просив суд визнати неправомірною відмову УПФУ в Центральному районі м. Миколаєва у припиненні відрахувань 15% з його пенсії з 01 листопада 2016 року; зобов’язати УПФУ в Центральному районі м. Миколаєва припинити утримання 15% з його пенсії як з працюючого пенсіонера»; зобов’язати УПФУ в Центральному районі м. Миколаєва здійснити перерахунок призначеної йому пенсії з 01 листопада 2016 року по теперішній час.
Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2017 року адміністративний позов задоволено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову.
Як встановлено, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва (правонаступник – Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області) та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
З 23 квітня 2015 року позивач отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
26 жовтня 2016 року позивач зупинив здійснення адвокатської діяльності (відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю внесено до Єдиного реєстру адвокатів України), у зв’язку з чим 27 жовтня 2016 року звернувся до відповідача із заявою про внесення змін про його зайнятість, оскільки саме з того часу він не працював.
Однак, згідно Листа відповідача від 11 травня 2017 року, позивачу було роз’яснено, що оскільки він займається адвокатською діяльністю та є самозайнятою особою, йому неможливо виплачувати пенсію в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що УПФУ в Центральному районі м. Миколаєва неправомірно з листопада 2016 року утримує 15% від виплачуваної йому пенсії, оскільки наприкінці жовтня 2016 року він повідомив відповідача про припинення здійснення ним адвокатської діяльності та відповідно набув право на поновлення виплати пенсії в повному обсязі.
Так згідно Акта Головного управління ДФС України в Миколаївській області вбачається, що перевіркою своєчасності та повноти сплати податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб від провадження діяльності встановлено, що за період з 23 квітня 2015 року по 22 грудня 2016 року ФОПП не було отримано доходів. Також, згідно даних, одержаних з Центральної бази Державного реєстру фізичних осіб – платників податків ті інших обов’язкових платежів, за період з 23 квітня 2015 року по 22 грудня 2016 року, ФОПП ОСОБА_1 не отримував доходи у вигляді заробітної плати та від підприємницької діяльності.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтував своє рішення тим, що з моменту зупинення 26.10.2016 року права на заняття адвокатською діяльністю позивач, як адвокат, не мав і не має зараз права її здійснювати, у зв’язку з чим не може вважатися працюючим пенсіонером, а тому дії відповідача щодо стягнення з позивача 15 % як з працюючого пенсіонера э незаконними..
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, виходив з того, що оскільки позивач є самозайнятою особою, адвокатом, незалежно від отримання доходу, розмір пенсії позивача станом на 26 квітня 2016 року перевищував 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, при цьому становив суму більше ніж 3 розміри мінімальної заробітної плати, а тому відповідачем правомірно зменшено розмір пенсії з вказаної дати до 85 % від раніше призначеного розміру. У відповідача відсутні правові підстави не застосовувати норму закону, яка є чинною та не визнана неконституційною, а тому його дії при утриманні з пенсії позивача 15 відсотків є правомірними.
У касаційній скарзі позивач заявив вимогу про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
УПФ надало заперечення проти касаційної скарги, просить залишити скаргу без задоволення у зв’язку з її необґрунтованістю.
Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги.
Частиною 15 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII передбачено, що тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особі відповідно до цієї статті (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Проте, 26 жовтня 2016 року позивач зупинив здійснення адвокатської діяльності, відомості про що внесено до Єдиного реєстру адвокатів України.
Частинами першою, п’ятою, шостою статті 31 цього Закону передбачено, що право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі, зокрема, подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв’язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з’їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Таким чином, з моменту зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю позивач не працював адвокатом.
Доводи відповідача про те, що платник податків ОСОБА_1 був знятий з обліку 29 травня 2017 року та до цієї дати значився в Управлінні Пенсійного фонду як працююча (самозайнята) особа, не змінює того факту, що з 26 жовтня 2016 року позивач зупинив здійснення адвокатської діяльності, тобто не працював. Саме цей факт і є визначальним у справі, оскільки обмеження виплати пенсії, передбачене частиною 15 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, встановлено для осіб у період їх роботи.
Також встановлено, що за період з 23 квітня 2015 року по 22 грудня 2016 року ФОПП ОСОБА_1 не здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування та не отримував доходів.
Враховуючи викладене, судне вбачає підстав для обмеження з 01 листопада 2016 року виплати позивачу пенсії 85% призначеного розміру.
За таких обставин, відповідач безпідставно з 01 листопада 2016 року здійснював позивачу виплату пенсії у розмірі 85% призначеного розміру. Тому, позовні вимоги є обґрунтованими, у зв’язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції повністю та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції.